Зазвичай ми саботуємо можливість стати щасливими в дрібницях, але з важкими наслідками. Психологи називають три найбільш поширені помилки в нашій поведінці і пояснюють, як ми можемо її змінити.
Більшість з нас вважає щастя вищою життєвою нагородою. Ми люто боремося за нього і, яким би воно не було миттєвим, радіємо йому. Однак дуже часто нам також вдається цілком успішно зруйнувати весь здобутий стан гармонії.
Яким чином? Подумайте про нездорові відносини, які ми підтримуємо, про закинуті заняття, про недоступні цілі, які ми перед собою ставимо, і про інтуїцію, якій ми ніколи не слідуємо, – пропонує психотерапевт Нік Бейліс, автор книги «Найпростіший путівник до щастя».
Він вважає, що таке незрозуміла поведінка на шкоду самим собі викликана або важким дитинством, або підлітковим поглядом на світ. Може бути, через надмірно критичне ставлення одного з батьків, ми відчули себе не коханими, суворий вчитель викликав почуття власної нікчемності, а поруч з цілеспрямованим товаришом ми відчуваємо себе вічно другим.
У дорослому віці, ледь досягнувши певного рівня щастя, ми починаємо саботувати своє життя, прагнучи повернутися на звичні дитячі поняття, не залежно від того, наскільки не зручно і не щасливо ми себе в них відчуваємо.
Очевидно, що знайти вихід з цього руйнівного замкнутого кола непросто. Ми зможемо звільнитися від глибоко укорінених механізмів сабодажної поведінки, тільки якщо зуміємо їх розпізнати. Три психолога показують нам можливі шляхи до звільнення.
1. МИСЛИТИ КОНСТРУКТИВНО
«Днями я вирішила відправити дітей на пікнік з приятелькою, що живе по сусідству, а сама залишилася вдома, – розповідає Каріна, 43-річна розлучена мати двох дітей. – Мені хотілося побути на самоті, але, залишившись вдома в тиші, я відразу стала мучитися. Вже через кілька хвилин я почала думати про те, яка я товста, нервова, яке у мене жахливе волосся».
Каріна зізнається, що її думки дуже швидко пішли ще далі. «Я розлютилася через те, що мені не вистачає часу на спортзал, і почала роздумувати про те, що мені було б легше, якби у мене був партнер».
Потім вона запитала себе: «А кому я потрібна? Я не гарна. Може бути, мені слід було дивитися крізь пальці на любовні інтриги свого колишнього чоловіка, можливо, він мав рацію, коли критикував мене за те, що я не хочу бути домогосподаркою і не займаюся собою. Я постійно прокручувала в голові негативні думки про свою зовнішність».
Якраз в той момент, коли Каріна відчула себе зовсім засмученою і самотньою, в будинок з гуркотом увірвалися її маленькі діти. «Моя дочка кинулася до мене і хотіла мене обійняти, але я була настільки напружена, що відштовхнула її і сказала, що не можна так шуміти. Звичайно, я відчула себе винною і безсердечною і прийшла в повний відчай через те, яка я погана мати. І відчула тугу за колишнім чоловіком».
Чому ми так чинимо?
Клінічний психолог Шерона Рават пояснює, що багато хто з нас порушують власну душевну рівновагу, постійно розмірковуючи про минулі події, нескінченно прокручуючи в голові погані спогади. «Нам необхідно зрозуміти і осмислити те, що відбулося в нашому житті, щоб знайти для цих спогадів правильне місце в своїй свідомості, – пояснює психолог. – Конфлікти, відсутня інформація і протиріччя залишать прогалини в нашій підсвідомості і в результаті призведуть до внутрішнього розладу і дискомфорту».
Нескінченні роздуми розпочинаються тоді, коли ми не можемо досягти рівноваги
Шерона Рават додає, що спроби послабити ці тривожні почуття запускають цикл непотрібних роздумів. «На жаль, цей процес призводить до сильного стресу і тривоги, що в свою чергу ще більше ускладнює процес прийняття рішення».
Прокручуючи в голові вже відомі провали і невдачі, ми приходимо до негативних і спочатку не правильних висновків, які можуть в свою чергу підірвати нашеу самоповагу і породити не впевненість в собі. «Це змушує нас повірити, що думки «я неприваблива» і «я погана мати» – реальні факти. Це робить нас нещасними і спотворює наші майбутні рішення».
Що можна з цим зробити?
«Цілком природно прагнути до гармонії, – впевнена психолог. – Нескінченні роздуми починаються тоді, коли ми не можемо досягти рівноваги». Вона переконана у томк, що слід міркувати конструктивно.
1. Усвідомте, що ви відчуваєте дискомфорт або внутрішній розлад, пов’язані з певними минулими думками чи подіями.
2. Постарайтеся сформулювати висловлювання, яке найбільш чітко описує суть події чи переживання. Запишіть його.
3. Подумайте про причини, чому ви вважаєте записане висловлювання правильним.
4. Розгляньте кожну причину окремо. Постарайтеся акуратно і об’єктивно оцінити те, наскільки ці причини здаються вам правильними.
5. У кожному окремому випадку вибачте собі ту роль, яку ви в ньому грали (якщо вона була негативною). Вибачте інших людей за те, що вони зробили, і загладьте свою провину перед тими людьми, яким ви заподіяли шкоду.
6. Зробіть отриману таким чином інформацію частиною свого нового, більш врівноваженого сприйняття події.
2. УСВІДОМИТИ, ЩО МОЖНА НЕ БУТИ ЖЕРТВОЮ
У Лінди, якій 32, роман з владним і критичним чоловіком старшим за неї, який при цьому може бути дуже турботливим і люблячим. Вона протягом двох років терпіла його постійний тиск, проте останнім часом така ситуація стала її дратувати.
Кожен раз, коли вона зауважує, що чоловік знову її критикує, висміює і каже щось на кшталт: «Але ж ти знаєш, що я тебе люблю?» або «Не будь такою дитиною», їй нема чого поставити напротивагу його словами (вони абсолютно правильні), до того ж вона фінансово залежить від свого друга і тому терпляче зносить його зневажливі зауваження.
Лінда відчуває, що у неї немає ніякої можливості змінити ситуацію, хоча і розуміє, що його висловлювання поступово руйнують її довіру, щастя і самоповагу. Незважаючи на те що зовні у них все добре, всередині вона все сильніше відчуває невдоволення.
Чому ми так чинимо?
Клінічний психолог Соня Снайман каже, що у тих, хто не може впоратися зі своїми життєвими обставинами, розвивається «менталітет жертви». «Коли ви відчуваєте себе безсилою, розумієте, що не можете контролювати своє життя, або ж відносини виходять за межі терпіння, ви починаєте відчувати себе жертвою», – пояснює вона.
Жертви відчувають, що з ними постійно щось трапляється, і замість того, щоб визнати свою відповідальність за це, звинувачують у своїх нещастях обставини, що склалися, події або інших людей.
«Такий стан часто виникає через глибинну невпевненість і сильну потребу у визнанні, – пояснює психолог. – Жертви поводяться відповідно до того, чого, на їхню думку, від них чекають інші. Вони відчувають невдоволення, так як зовні залежні і покірні, але внутрішньо обурені тим, що відбувається».
Що ми можемо з цим зробити?
Необхідно усвідомити дві важливі істини. Перша: в деяких ситуаціях ми можемо відчувати свою силу, а в інших – відчувати себе жертвою. Друга: відчувати себе жертвою дуже зручно. Це дозволяє нам не брати на себе відповідальність за свою поведінку або свої почуття.
1. В яких ситуаціях ви відчуваєте себе жертвою? Чи пов’язано це з вашим минулим досвідом або з відчуттям власної неадекватності?
2. Чому ви відчуваєте себе жертвою? Чи відбувається це тому, що ви боїтеся зруйнувати статус-кво? Або ж ви не уявляєте ніякої іншої поведінки? Може бути, ви не хочете усвідомити справжню не привабливість вашого становища?
3. Подумайте, що б ви хотіли відчувати і як би хотіли себе вести?
4. Подумки прорепетируйте свою нову, «покращену» поведінку. Якщо ви відчуєте себе жертвою, проаналізуйте це почуття і скажіть: «Я не буду жертвою». Нагадайте собі, що ви в силах щось зробити і змінити ситуацію на краще.
Джулія, 38 років, працює секретарем. Вона хотіла б відновити навчання, яке залишила, коли була вагітна першою дитиною, але вважає себе «занадто старою» і «недостатньо розумною» для цього. Вона відчуває, що її шлюб зберігається за інерцією, і рідко спілкується як з колегами чоловіка, вважаючи їх «снобами», так і зі своїми колегами, так як це «не ті люди, з якими хотілося б спілкуватися».
Вона перестала просити чоловіка допомагати їй по дому, так як, за її словами, він ніколи не хоче цього робити і все робить абияк. Незважаючи на всі зусилля, які Джулія прикладає для того, щоб контролювати виконання дітьми домашніх завдань, у них «дуже середні» оцінки в школі, і спортивних успіхів вони теж не домоглися. Вона відчуває, що вони могли б працювати краще, але просто лінуються, і постійно висловлює побоювання в тому, що вони так нічого і не доб’ються.
Джулія часто розмірковує про те, що її життя розвивається саме так, як передбачив її батько, кажучи, що у неї «вельми скромний потенціал».
Джулія каже про себе в надкритичних виразах: «Я дурна. Мене ніхто не любить. Я нічого не добилася в житті. У дітей мої погані гени. Всі інші виглядають щасливими і успішними. Мій шлюб не вдався».
Чому ми так чинимо?
«Якщо батько, учитель або опікун постійно нас критикує, то ми починаємо вважати ці твердження непохитними істинами», – пояснює клінічний психолог Ролен Ховша. Наприклад, якщо нам кажуть, що ми не дуже розумні, то будь-яке наше досягнення буде сприйматися як удача або випадковість, або ж ми будемо думати, що хтось десь помилився. «Ми постійно шукаємо і отримуємо від оточуючих докази цього негативного погляду і ігноруємо все позитивне», – пояснює психолог.
Сверхкритичні люди часто постійно порівнюють себе з іншими і знаходять у них недоліки.
Люди з заниженою самооцінкою часто надмірно прискіпливо ставляться не тільки до самих себе, але і до інших. За іронією долі ми часто вибираємо партнерів, які тільки зміцнюють нашу самооцінку. Наприклад, нічого не добилася в житті Джулія, можливо, знайшла щасливого чоловіка саме тому, що той мав потребу в партнері, який не затьмарював би його в професійній сфері. Джулія описує своїх знайомих як «снобів» або «недостатньо хороших» для неї. Часто це призводить до посилення ізоляції.
«Сверхкритичні люди часто постійно порівнюють себе з іншими і знаходять у них недоліки, – додає Ролен Ховша. – Крім того, такі люди, як Джулія, часто все бачать тільки в чорно-білих тонах: «Якщо я недосконала, значить, я нікчемність», або «Я забув про її день народження, значить, я безрозсудний егоїст». Вони зазвичай перебільшують свої помилки і страхи і в той же час зводять до мінімуму свої позитивні якості».
Що ми можемо з цим зробити?
Важливо зрозуміти, яку негативну інформацію регулярно повідомляємо самі собі. Для цього варто почати вести щоденник і записувати в нього свої негативні почуття, як тільки ми їх зауважимо.
1. Кожен раз, коли ви ловите себе на негативному судженні про саму себе, голосно скажіть собі: «Стоп». Можна також уявити дорожній знак «стоп» або червоне світло світлофора.
2. Після цього постарайтеся замінити цю думку на більш нейтральну. Замість слів «Я товста і потворна» подумайте: «Я набрала шість кілограмів, і мені не подобається, як я виглядаю, але я сповнена рішучості змінити ситуацію».
3. Навчіться бути доброю до самої себе. Подумайте про когось, кого ви дуже поважаєте і любите. Ви могли б коли небудь сказати йому: «Ти дурний»? Чому ж ви говорите це собі?
4. Відзначайте в своїх висловлюваннях слова «треба», «слід», «я повинна». Постарайтеся замінювати їх на «я б хотіла» або «я не хочу».
5. Вивчіть негативні «істини», з якими ви погоджуєтеся з дитинства, і киньте їм виклик. Запитайте себе: «Де докази того, що це може бути застосовано до мене? Де докази протилежного?»
6. Аналізуйте власне сприйняття, для того щоб переконатися, що ви не перекрутили б те, що говорять інші, особливо в тому випадку, якщо вам здається, що до вас погано ставляться, відкидають вас.
7. Пам’ятайте, що зміни не відбуваються миттєво. Якщо вам потрібна підтримка і допомога, зверніться за професійною консультацією до психолога.
