У дівчаток з 70-х- 80-х було в сердньому 8 ляльок. Кожна лялька проживала з нею її дитинство. У кожної було своє ім’я, яке дівчинка може згадати навіть через 40 років. Ляльки були її дочками. Вона спілкувалася з ними як з живими. Дітям взагалі властиво одушевляти свої іграшки. Дівчинка годувала ляльок вранці, а ввечері вкладала спати. Кожна лялька мала свій характер. Кожну вона по-своєму любила. І навіть коли у ляльки Зіни відірвалася гумова рука, вона прибинтувати її до тулуба і продовжувала грати. Лялька – інвалід. Таке буває. Це не привід розлучатися з нею. Це привід ставитися до неї більш дбайливо. Періодично потрібно було прати лялькам одяг. А на зиму шити пальтечка.
У дівчинки з нашого часу ляльок в 4 рази більше. Більше тридцяти ляльок. Вона не пам’ятає всіх імен. Вона забуває про існування деяких. Потім випадково знаходить в купі інших іграшок: «О! Так у мене ще й така є!» Ні ідеї, що треба шити ляльці теплий одяг. Якщо захочеться пограти лялькою в теплій куртці, вона попросить купити ляльку в теплій куртці. А брудне плаття або зламана рука – це привід купити нову ляльку. Хоча, нову ляльку можна купувати і без приводу. Бабуся, наприклад, в гості з порожніми руками не ходить. Вона кожен раз щонебудь з собою приносить. Якусь недорогу іграшку. Розвага на день. Пограти і забути. Настільки закріпилася традиція, що дитина вже не уявляє, що бабуся може прийти без іграшки. Тому при зустрічі говорить не «Як справи?», а «Що ти мені принесла?». Цінність з спілкування змістилася в бік споживання.
Здавалося б, що в цьому поганого? Чим більше тим краще. Хіба не так? А пам’ятаєте казку «Цветик семицветик»? Епізод, коли дівчинка загадала, щоб всі іграшки світу були у неї. Вона дуже швидко пошкодувала про своє бажання. По факту це виявилася більше проблема, ніж радість.
Недоліки достатку іграшок:
✔Відсутність ощадливості й акуратності.
Немає сенсу берегти іграшки, якщо це легкозамінний витратний матеріал. Швидше зламаю – швидше нова з’явиться.
✔Відсутність прихильності.
Все частіше на популярний пораду: «Для полегшення адаптації візьміть з собою улюблену іграшку» – психологи чують від батьків: «У нашого дитини немає улюбленої іграшки». Складно мати улюблену іграшку». Складно мати улюблену іграшку, якщо майже кожен день з’являється нова. Тим часом, піклуючись про улюблену іграшку, дитина вчиться піклуватися про себе за відсутності батьків. Через відносини з іграшками закладається модель відносин з людьми. Якщо іграшки не цінуються, якщо швидко замінюються на нові, то цінність відносин теж може бути невисокою. Стійкі зв’язки замінюються численними новими знайомими.
✔Важче привчати до порядку.
Іграшок повинно бути стільки, щоб їх легко було прибрати. Кілька іграшок легко підняти і розставити на місця. Півсотні іграшок дитині складно прибрати. Фізично важко.
✔Важко порадувати дитину. Менше приводів радості. Всім же зрозуміло, що морозиво раз на місяць смачніше, ніж це ж морозиво два рази в день протягом усього місяця. Настає пересичення. З іграшками так само. Це здається парадоксальним: чим більше іграшок, тим менше радості. Емоції на чергову іграшку вже не такі сильні. Сильніші – на її відсутність.
✔Відсутність цінності.
Часто нова іграшка купується заради спокою. Простіше купити, ніж вислуховувати істерики. Тим більше це не така велика сума, нерви дорожчі. Так з’являється десятий робот або п’ятнадцята конячка-поні. Коли ми абсолютно ні в чому не відмовляємо дитині, ми не вчимо її витримувати відмову, і не вчимо мріяти. Іграшка, яку дитина довго чекає, на яку збирає і, може бути, в чомусь іншому собі відмовляє заради цієї іграшки, вона, при рівній вартості, цінніша, ніж та, яку він придбав на першу вимогу. Ціннісність і у виховному плані теж. Вона навчається чекати, навчається розставляти пріоритети, планувати покупку.👇🏻
