Суспільство розділилося на прихильників та противників вакцинації. У соціальних мережах лають «антивакцинаторів» і звинувачують їх у злочинному егоїзмі та нестачі розуму. Справді, невже щеплення страшніше, ніж гнітюча статистика захворювань, локдауни та заборони?
Втім, у цьому немає нічого нового. Приблизно те саме відбувалося 200 років тому, коли під час масової вакцинації від чорної віспи темне населення не розуміло користі щеплень та влаштовувало бунти. А пам’ятайте, як на самому початку пандемії всі кидалися від людей азіатської зовнішності і звинувачували їх у поширенні коронавірусу? Теж нічого дивного: страх породжує ненависть і затуманює розум.
Даємо спокій конспірологам з їх абсурдними теоріями на кшталт «з вакциною вводять мікрочіп, за допомогою якого світовий уряд сподівається отримати контроль над людством». Їх не так вже й багато, просто вони надто голосно кричать. Більшість із тих, кого називають антиваксерами та ковід-дисидентами, наводять аргументи, скоріше схожі на сумніви, ніж на запеклий протест.
ЗВІДКИ СТІЛЬКИ НЕДОВІРИ?
Припустимо, багато хто не вірить владі і пропускає повз вуха заклики знаменитостей. Але ж є інфекціоністи та вірусологи, які дуже переконливо розвінчують помилки! Де, нарешті, інстинкт самозбереження, адже перспектива померти у реанімаційній мала б переважити скептицизм? І все-таки несвідомі елементи вперто не бажають щепитися, незважаючи на обмеження та ризик залишитися без роботи.
Найпростіше обізвати їх неучами, які не вміють критично мислити та фільтрувати інформацію. Але, наприклад, один з лідерів глобального руху «антиваксерів» Роберт Кеннеді-молодший за плечима має гарвардський бакалаврат і юридичний факультет Університету Вірджинії. Його ніяк не назвеш малоосвіченою людиною. Тим часом, саме він розпустив чутки про підступний план Білла Гейтса поширити мікрочіпи через вакцину від COVID-19 з метою тотального стеження.
Хоча Instagram відразу заблокував активіста за дезінформацію, ідея встигла «піти в маси» і в неї знайшлося чимало інтелігентних послідовників. Виходить, річ не в освіті. У чому тоді?
ВСЕ НАБАГАТО СКЛАДНІШЕ
За словами клінічного психолога Женев’єв Болью-Пельтьє, крім релігійних переконань, розумового розвитку чи стану здоров’я, небажання вакцинуватися пояснюється низкою інших факторів.
«Здебільшого я працюю з дорослими клієнтами, які страждають на особистісні, тривожні та афективні розлади. З початку пандемії я постійно наголошую, як зростає загальна зневіра, розпач і почуття безвиході. Насправді за відмовою від щеплень стоїть цілий калейдоскоп емоцій, що визначає вибір та поведінку кожного».
1. Нерозуміння та нестача інформації
Багато хто практично нічого не знає про саму вакцину і не розуміє необхідності масової вакцинації. Від суперечливих відомостей голова йде кругом. Що толку в щепленнях, якщо після них все одно хворіють і заражають інших? Навіщо вакцинувати молодь, найменш вразливу для коронавірусу? Відсутність простих відповідей буквально паралізує мислення. В результаті люди остаточно заплутуються та не діють.
2. Боязнь уколів та вакцин
Насправді від 10 до 20 відсотків дорослих до тремтіння бояться голок, шприців та пов’язаного з ними болю. Цей феномен має назву — трипанофобію. Здавалося б, дрібниця, але від однієї думки про майбутню процедуру людину охоплює такий жах, що вона всіма силами намагається її уникнути. В інших випадках побоювання викликає ймовірну побічну дію самої вакцини. Люди нібито і не проти щеплення, але вичікують, доки вакцинується більшість, аби переконатися у відсутності відкладених наслідків.
3. Почуття безпорадності
Серйозний психологічний бар’єр виникає у відповідь прогнози, що всупереч вакцинації пандемія закінчиться нескоро, оскільки постійно з’являються нові штами. Розчарування та апатію, пов’язані із затяжною кризою, дуже точно відображає термін «пандемічна втома». Відчуття безпросвітності та крах надій можуть знищити будь-яку мотивацію, у тому числі бажання робити обов’язкові щеплення.
4. Наївна впевненість
Деякі цілком усвідомлюють небезпеку коронавірусу, але вважають, що особисто їм він не загрожує. «Я ніколи не хворію, у мене міцний імунітет!» Найчастіше так кажуть ті, хто не цілком усвідомлює, як поширюється інфекція, і не особливо замислюється про згубні наслідки для власного здоров’я та ризики для оточуючих. Що примітно, вони не входять до затятих противників вакцинації.
5. Недовіра до вмісту вакцин
Є люди, яких неймовірно лякає будь-яке втручання в організм. Вони відчувають сильний дискомфорт від думки, що їм запровадять «щось незрозуміле» і сприймають щеплення від COVID-19 як навмисне зараження, вторгнення та агресію. Оскільки хімічний склад вакцини їм не відомий, а наукові формули незрозумілі, вони важко піддаються вмовлянням або навідріз відмовляються від вакцинації.
6. Тривожність та заперечення
Ми по-різному реагуємо на тривожні події. Одні починають діяти та шукати вихід із панічної ситуації, інші покладаються на близьких, треті просто опускають руки. Але є й ті, хто йде в заперечення. Це автоматична, несвідома реакція захисту, щось на кшталт пластиру, яким тимчасово заклеюють рани. У контексті пандемії це може виражатися у запереченні серйозності захворювання, запереченні власної вразливості і навіть у запереченні самого вірусу.
7. Знехтуваність та ізоляція
Як істоти соціальні ми страждаємо, якщо нами нехтують. Деякі переживають це особливо болісно. Їм здається, що суспільство спеціально від них відвертається, але при цьому вони не визнають офіційних директив і правил, прийнятих у зв’язку з пандемією. Якщо оголошують про запобіжні заходи, вони думають, що їх обмежують у правах.
Незабаром вони розуміють, що влада не збирається робити для них виняток, а решта просто їх висміює або соромить за безвідповідальність. І тоді колишні травми заперечення знову нагадують про себе. Їх ніби розриває на частини: вони почуваються відкинутими, але вперто відмовляються дотримуватися розпоряджень. Зрештою, вони вирішують приєднатися до ковід-дисидентів: ці хоча б вислухають і зрозуміють.
8. Залежність та уникнення конфліктів
Нерішучі особи надто залежать від думки найближчого оточення. Вони постійно сумніваються в собі, тому перекладають поточні рішення на інших, підносять їх переваги і за всяку ціну прагнуть обійти гострі кути. У випадку вакцинації їх вибір і позиція повністю залежать від того, що думає з цього приводу їх друг або партнер.
9. Криза довіри
Декілька вищезгаданих факторів — підозрілість, заперечення, відкидання — нерідко поєднуються в одному «коктейлі». Поступово з нього утворюється концентроване упередження до дій охорони здоров’я та фармацевтичної промисловості. У результаті виникає криза довіри та підозріле ставлення до розумних санітарно-епідеміологічних заходів.
Віра в теорії змов та заперечення будь-яких авторитетів так чи інакше позначається на образі мислення та особистісної ідентичності. І це неминуче призводить до соціальної поляризації. «Можна довго розмірковувати про психологічні бар’єри, які змушують сумніватися та відмовлятися від вакцин, — каже лікар Боллю-Пельтьє. — Суть у тому, що треба розібратися, чому людина думає саме так.
Комусь потрібні чіткі роз’яснення, хтось лише хоче, щоб під час щеплення поряд був хтось близький. Є й ті, кому потрібно, щоб їх просто вислухали. Що ж до тих, кого лякає контроль, їх напевно влаштувала б якась проміжна альтернатива, наприклад, регулярні ПЛР-тести.
Щоб вийти з кризи і спільно перемогти пандемію, варто бути уважнішими один до одного. Вірю, що державні структури дійдуть такого висновку і зможуть побудувати гнучкий підхід, які допоможуть доносити інформацію доступною мовою. Адже перш ніж вимагати поваги до законів, треба зрозуміти, чому не всі готові їх виконувати», — закінчує Боллю-Пельтьє.
